Особливості формування ендоназальних доступів до основи черепа в залежності від анатомічних особливостей порожнини носа

Хірургічне лікування пацієнтів з пухлинами селярно-хіазмальної ділянки (СХД) є серйозною проблемою сучасної оториноларингології та нейрохірургії. До недавнього часу для видалення новоутворень СХД використовувалися мікрохірургічні транссфеноїдальні та мікрохірургічні транскраніальні операції. Але розвиток новітніх технічних досягнень та науково-технічного прогресу призвели до вдосконалення оперативної техніки. За останні 2 десятиліття ендоскопічна ендоназальна хірургія основи черепа зазнала суттєвих революційних змін, що евдало змогу вдосконалити і мінімізувати травматизм доступів до найбільш віддалених і найбільш важкодоступних анатомічних ділянок. Мета роботи – оцінка ефективності різних варіантів ендоскопічних ендоназальних транссфеноїдальних доступів до основи черепа залежно від анатомічних особливостей будови носових структур. Під спостереженням знаходився 121 випадок у хворих з новоутвореннями основної пазухи та СХД. У всіх хворих проводилися загальноклінічні, інструментальні та лабораторні дослідження. Проведено обстеження і лікування 121-го пацієнта з патологією СХД та кавернозного синусу за період 2009 – 2014 рр. Вік хворих коливався від 16-ти до 70-ти років. Кількість чоловіків – 54, жінок – 64. Всіх госпіталізованих бул розподілено на групи залежно від ступеня вираженості викривлення перетинки носа й особливостей будови порожнини носа, що в подальшому було пов’язано зі способом доступу до основи черепа. В першу групу ввійшло 29 пацієнтів, в яких спостерігалося значне викривлення перетинки носа (ПН). В другу – 42, де відмічалося помірне викривлення ПН. Третю склало 50 хворих – носова перетинка знаходилася в серединному положенні, або відмічалася незначна її девіація. Доступи до основної пазухи ми проводили залежно від анатомічних особливостей порожнини носа. Пацієнтам першої групи проводився ендоскопічний ендоназальний транссептальний доступ з попереднім виконанням підслизової резекції ПН. В другій групі хворих було проведено ендоскопічний ендоназальний транссфеноїдальний доступ до основної пазухи з резекцією певних носових структур. В третій групі пацієнтів використовувався ендоскопічний ендоназальний транссфеноїдальний зберігаючий доступ. Аналізуючи перебіг раннього післяопераційного перебігу в першій групі за риноскопії слизова оболонка тотально вкрита геморагічними кірками. Кірки тотально закривають носові ходи та починають відходити на 12 – 14 день після операції. В другій – відмічалася наявність кірок переважно в задніх відділах, що тяжко відходять і можуть нагноюватися. Відходження кірок мало місце на 10 – 12 день після операції. В пацієнтів з органозберігаючими доступами і невелика кількість кірок на слизовій з швидким відновленням слизової (7 – 10 день). Висновки: оперативні ендоскопічні ендоназальні доступи мають бути спрямовані на достатній огляд та радикальність вилучення, і разом з тим на мінімальну травматизацію суміжних структур.